Сорбент для детоксикації організму

Організм людини має досконалу систему самоочищення. Печінка нейтралізує шкідливі речовини, а нирки виводять їх із організму. Наше тіло постійно очищується також через шкіру і легені.

Сприяє самоочищенню організму вживання достатньої кількості чистої води, збалансоване харчування, повноцінний сон, помірна фізична активність та здоровий образ життя в цілому.

Однак, насичене хронічними стресами неспокійне життя, вимушений малорухливий стиль роботи і навчання, неспроможність дотримуватися здорового харчування внаслідок багатьох причин, загазованість повітря великих міст тощо призводять до порушення процесів природного самоочищення організму. Система дає збій, в організмі накопичуються шлаки й токсини. Цьому сприяють також паління, вживання алкоголю і наркотичних речовин, лікарських засобів із токсичною побічною дією, різноманітні отруєння на виробництві та в побуті. Також з віком відбувається уповільнення процесів метаболізму в організмі, що спричиняє уповільнення виведення шлаків. Проявами інтоксикації організму можуть бути загальне зниження імунітету, головний біль і хронічна втома, дратівливість, депресії, слабкість, печія, нудота, відрижка, надмірна пітливість, проблеми зі шкірними покривами тощо.

Ефективним методом детоксикації організму є ентеросорбція, тобто очищення організму за допомогою сорбентів. Назва "сорбенти" походить від латинського "sorbens" - поглинаючий. Вони сорбують (вбирають) різні речовини і гази. Завдання будь-якого сорбенту - зібрати на себе токсини і токсичні продукти їхнього розпаду (метаболізму) і вивести їх з організму природним шляхом.

Природні сорбенти вживають тварини. Дане явище досить поширене у тваринному світі і називається геофагія - практика поїдання земляних або ґрунтоподібних субстратів, таких як глина або крейда. Таким чином тварини поповнюють відсутні в організмі мінеральні речовини, а також це допомагає знизити токсичність продуктів, що входять у їх звичний раціон. Геофагія у людей зародилася ще в доісторичні часи, про що свідчать різні археологічні докази. Існує припущення, що стародавні люди практикували геофагію, чітко розуміючи, що таким чином вони отримають відсутні в стандартному раціоні мінерали та очищують організм при харчових отруєннях. Таким чином, глина – це відомий з давніх часів природний сорбент.

Сучасні ентеросорбенти видаляють із просвіту кишківника алергени та токсини бактерій, сприяючи нормалізації біоценозу та зменшуючи навантаження на детоксикаційну систему людини.

Виходячи з хімічної природи ентеросорбентів, їх розділяють на кілька груп: вуглецеві ентеросорбенти; ентеросорбенти на основі природних і синтетичних смол, синтетичних полімерів і неперетравлюваних ліпідів; кремнійвмісні ентеросорбенти (аеросили та глини); природні органічні на основі харчових волокон, гідролізного лігніну, хітину, пектинів і альгінатів; комбіновані, до складу яких можуть входити два і більше типів зазначених ентеросорбентів.

Найбільш поширеними природними ентеросорбентами є глина і глиноземи, що представляють собою мінеральні тонкодисперсні осадові відкладення з малим вмістом органічних речовин, вологоємністю і адсорбційною здатністю та високою липкістю.

Подібно активованому вугіллю і синтетичним ентеросорбентам, глини добре сорбують ротавіруси та коронавіруси in vitro, а також нейтралізують бактеріальні ентеротоксини. Глини сумісні з прийомом антибіотиків при терапії, а також пригнічують епітеліальний синтез, активність NO-синтетази і лейкотрієну, що, в кінцевому рахунку, призводить до помітного антидіарейного та протизапального ефекту. Різні види глин регулярно вивчаються як засоби зв'язування радіонуклідів. В цілому, механізми дії перорального прийому медичних глин є найбільш докладно дослідженими в порівнянні з ентеросорбентами інших груп.

Характеристики ідеального ентеросорбенту включають високу селективну сорбційну ємність, інертність у просвіті кишківника, відсутність негативного впливу на слизову оболонку кишківника, зв’язування низько- та середньомолекулярних токсичних речовин без нейтралізації молекул альбуміну й транспортних білків, нетоксичність, відсутність неприємного запаху та смаку, зручну форму застосування. Він мусить не розчинятися, не всмоктуватися й не чинити системної дії. Усім вищенаведеним критеріям відповідає Тріосмектит.

Адсорбуючі властивості Тріосмектиту надзвичайно високі. Загалом тріосмектит є мінеральною глиною з багатошаровою структурою. Саме завдяки цій структурі він утворює значну поверхню всмоктування, що в десятки разів перевищує аналогічний показник для активованого вугілля. Це дає Тріосмектиту змогу покривати всю внутрішню поверхню кишківника. Тріосмектит адсорбує сторонні білки й токсини, а також кишкові бактерії та віруси, запобігаючи їх прикріпленню до стінки кишківника. Крім того, він здатен зв’язувати токсини й ендотоксини. Тріосмектит є безпечним засобом, вживання якого не супроводжується побічними ефектами та який не всмоктується в кров.